орбіта

-и, ж.

1) астр. Шлях руху небесного тіла – штучного супутника Землі, орбітальної станції і т. ін. у космічному просторі навколо іншого тіла. Орбіта Юпітера.

2) перен. Межі, сфера поширення, впливу, діяльності і т. ін. кого-, чого-небудь.

3) анат. Заглибина, в якій міститься очне яблуко; очна ямка.

4) перен. Шлях проходження, пересування кого-, чого-небудь.

5) перен. Про коло справ, обов'язків, занять і т. ін., пов'язаних з тією або іншою сферою діяльності.

••

Бу́ти на орбі́ті якій — залишатися в сфері, в межах чого-небудь (наміченого, прийнятого, засвоєного і т. ін.).

Ви́йти на орбі́ту — успішно почати шлях до досягнення чого-небудь, виявитися в сфері уваги багатьох.